На Житомирщині чимало гарних агропідприємств – зі спеціалізацією, знаними керівниками. ПСП «Сокільча», що у Попільнянському районі, одне з кращих, з власними традиціями та здобутками. Господарство відоме в регіоні стабільно високими врожаями і насамперед озимої пшениці. Директор підприємства Євген Миколайович Лозенко й не приховує, що це його улюблена культура.
Ще 1986 року, коли навколо середній врожай пшениці не перевищував 25 ц/га, у «Сокільча» її врожайність становила вдвічі більше – за 5 т/га. Опісля вийшли на показники 6 і 8 т/га. Однак мрія в директора – зібрати на круг 10 т/га – ще не здійснилася, хоча вже на відстані простягнутої руки. Позаторік тут зібрали на круг 9,5 т/га, а деякі сорти досягли врожайності 13 т/га! Під сезон 2017-2018 рр. у господарстві зробили, здавалось, останній для цього потрібний крок – під усю озиму пшеницю попередником у сівозмінах був горох. Однак нинішня некласична весна завадила – стрімке наростання температур, висихання верхнього шару ґрунту не дали можливості належно підживити озимину, тож здійснення мрії вчергове відклалося.
«Слід було вносити карбамід, а земля була суха, – розповідає Євген Лозенко. – А далі вже й не встигали – потрібно було закривати вологу, чого ми не робили з 1986-го. Щороку варто вчитися чомусь новому або згадувати забуте. Найбільший урожай було отримано – 104 ц/га, але на круг намолотили 84 ц/га. Для цього року непоганий показник, хоча для нас це не успіх. Кліматичні умови відчутно змінилися і суттєво наблизили нашу зону до степової, звідси й «танцювати» треба: нові сорти й гібриди, нові добрива, вдосконалення технології, більша оперативність у полі. Цьогоріч за три місяці до наливу зерна (березень, квітень, травень) поля ПСП «Сокільча» отримали лише 91 мм опадів. Це на 10 мм менше, ніж 2017 р. Відтак треба якось убезпечуватися. Працюємо над цим із наукою, вивчаємо світовий досвід, насамперед іспанський, а не французький чи британський, там клімат і умови більш схожі з нашими. Звідти й спеціальні добрива беремо. Сорти пшениці переважно зарубіжні, за цих умов і на не найкращих землях вони забезпечували 97 ц/га, почали працювати з канадськими сортами. Дощі в період наливу зерна призвели до зниження вмісту клейковини на 5 одиниць. Не будемо говорити недобре про вітчизняну селекцію – є непогані сорти, однак зерно з колоса в дощових умовах цього року сильніше осипалося або проростало ще в колосі. Загалом у господарстві на випробуванні було 72 сорти озимої пшениці».
«Отож у вас усі мрії і думки – лише про пшеницю? Скажімо, кукурудза чи цукрові буряки для вас менш цікаві?» – запитав у господарника. «Нічого подібного! Кукурудзу вже понад десять років менше 10 т/га в сухому зерні ми не збираємо, а як не любити буряки, коли я – родом із села Буряки!» – аж засміявся у відповідь Євген Миколайович. «Це – Бердичівський район. Для вправного господарника всі культури та всі поля важливі. Це, як пальці однієї руки – вони різні, однак рідні. Поїхали в поле!» – запропонував господар і ми зробили коротенький об’їзд господарських угідь.
Майданчик із технікою, зернове господарство, олійниця, красивий зариблений ставок у центрі села, кілька чистих площ, вже підготовлених під посів озимини, сівба ріпаку і, нарешті, неймовірно красива кукурудза і поле цукрових буряків, на котрому ми й зробили першу зупинку. Тут ми зустрілися з головним агрономом господарства Михайлом Паламарчуком.
«Це моя друга мрія – виростити на круг 1000 ц/га, – вказав на буряки Євген Лозенко. – Торік ми мали під 800 ц/га, цьогоріч буде менше. Навесні катастрофи не було, однак весна для наших буряків була дуже проблемною. Сходи, надто пізнішого строку сівби, як ніколи були поганими, мало залишилося вологи. Нема іншої такої польової культури, яка б потребувала до себе стільки уваги. Підготовка площі має бути ідеальною, технологія – витриманою, до сходів і посівів треба заглядати чи не щодня, обприскувач на цю площу має заходити не менше шести разів: чотири рази внесення гербіцидів, двічі – фунгіцидів. Спочатку на наші буряки вплинула нестача вологи, а опісля – довгоносик. Ми кілька разів здійснювали крайові обробки, а шкідник знайшов шпарину і «вдарив» із середини – до 30% було втрат, пересівали. Років десять тому теж було подібне нашестя довгоносика, однак такої шкоди, як нині, тоді він не завдав. Тепер ми зрозуміли, що одних крайових обробок мало. Коли пішли дощі, площі вирівнялись, однак прогалини після відвідин довгоносика зайняли бур’яни. Особливо небезпечними нині є канатник Теофраста й так звані дикі буряки – сходи падалиці насіння гібридів цукрових буряків, які «вистрілюють» через багато років за сприятливих умов. Це насправді велика проблема, особливо канатник. Якщо в посівах інших культур ми його контролюємо, то в буряках це надто складно».
«На рекордний врожай замахнетеся?» – питаю край рівних без жодної бур’янини шеренг найвищого гібрида кукурудзи.